(097) 943-26-57
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 вересня 2018 р. Справа № 2040/6904/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі Головуючого судді - Спірідонова М.О., розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (61162, АДРЕСА_1) до Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (61140, м. Харків, вул. Гольдбергівська, буд. 15) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В :
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд:
1. Визнати дії Слобожанського об'єднаного управління пенсійного фонду України м. Харкова про відмову ОСОБА_1 у зарахуванні періодів здійснення догляду за дитиною-інвалідом з 01.01.2002 року по 31.03.2005 року та з 12.12.2008 року по 17.12.2010 року до страхового стажу - неправомірними.
2. Зобов'язати ОСОБА_2 об'єднане управління пенсійного фонду України м. Харкова зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди здійснення догляду за дитиною-інвалідом з 01.01.2002 року по 31.03.2005 року та з 12.12.2008 року по 17.12.2010 року.
В обґрунтування позову зазначено, що 26.03.2018 року позивачка звернулась до Слобожанського об'єднаного управління пенсійного фонду України м. Харкова із заявою про зарахування до страхового стажу періодів з 01.01.2002 року по 31.03.2005 року та з 12.12.2008 року по 17.12.2010 року, як час здійснення догляду за дитиною-інвалідом. На зазначене звернення позивачка отримала дві письмові відповіді від відповідача. Так листом №107/В-4 від 20.04.2018 року повідомлено про неможливість зарахування до страхового стажу періоду з 01.01.2004 року по 31.03.2005 рік через відсутність в базі реєстру застрахованих осіб даних про сплату страхових внесків. Листом №7157/48-07 від 05.05.2018 року відмовлено в зарахуванні періоду з 12,12.2008 року по 17.12.2010 року до страхового стражу, оскільки з 12.12.2008 року позивачці було призначено пенсію.
Позивачка зазначену відмову Слобожанського об'єднаного управління пенсійного фонду України м. Харкова вважає протиправною та такою, що порушує соціальні гарантії на пенсійне забезпечення, а отже підлягає скасуванню.
Від відповідача, Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, на виконання ухвали суду від 23.08.2018 року було надано відзив на адміністративний позов, в якому відповідач щодо задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі зазначивши, що за період з 01.01.2004 року по 31.03.2005 року відсутні дані про сплату страхових внесків.
Згідно ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Оцінивши повідомлені сторонами обставини, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 26.03.2018 року ОСОБА_1 звернулась до Слобожанського об'єднаного управління пенсійного фонду України м. Харкова із заявою про зарахування до страхового стажу періодів з 01.01.2002 року по 31.03.2005 року та з 12.12.2008 року по 17.12.2010 року, як час здійснення догляду за дитиною-інвалідом.
Листом №107/В-4 від 20.04.2018 року позивачку було повідомлено про неможливість зарахування до страхового стажу періоду з 01.01.2004 року по 31.03.2005 рік через відсутність в базі реєстру застрахованих осіб даних про сплату страхових внесків. Листом №7157/48-07 від 05.05.2018 року позивачці було відмовлено в зарахуванні періоду з 12,12.2008 року по 17.12.2010 року до страхового стражу, оскільки з 12.12.2008 року мені було призначено пенсію.
Також судом встановлено, що 18.12.1992 року у позивачки - ОСОБА_1, народилась донька ОСОБА_3, що підтверджено свідоцтвом про народження.
З 25.01.1995 по 17.12.2010 року позивачка здійснювала безперервний фактичний догляд за дитиною інвалідом з дитинства, ОСОБА_3
З 12.12.2008 року ОСОБА_1 отримує пенсію за віком, як мати дитини-інваліда з дитинства.
Згідно даних пенсійної справи, страховий стаж позивачки обчислений і становить 29 років 6 місяців 23 дні, у тому числі, із урахуванням періодів:
01.01.1993-17.12.1995 - догляд за дитиною до 3 років;
18.12.1995-31.12.2001 - догляд за дитиною-інвалідом;
01.01.2002-08.05.2003 - догляд за інвалідом 1 групи;
01.04.2005-30.11.2008 - догляд за дитиною-інвалідом;
01.12.2008-11.12.2008 - догляд за дитиною-інвалідом.
Суд зазначає, що в період з 01.01.2002 року по 31.03.2005 року позивачка здійснювала догляд за дитиною - інвалідом, у зв'язку з чим ОСОБА_1, звернулась із заявою до відповідача про зарахування зазначеного періоду до страхового стажу. Листом від 20.04.2018 року позивачці було відмовлено в зарахуванні до страхового стажу періоду з 01.01.2004 року по 31.03.2005 рік через відсутність в базі реєстру застрахованих осіб даних про сплату страхових внесків.
Суд зазначає, що відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
З 25.01.1995 року по 31.12.2006 рік позивачка отримувала соціальну пенсію на дитину інваліда, про що свідчить довідка Управління пенсійного фонду України м. Харкова в Комінтернівському районі від 23.06.2008 року.
З 25.01.1995 року ОСОБА_1 було призначено допомогу по догляду за дитиною інвалідом до 16 років, згідно поданих документів в Управління соціального захисту населення у Комінтернівському районі, зазначена допомога була виплачена тільки по 31.12.2001 рік, що підтверджується довідкою Управління соціального захисту населення Комінтернівського району від 10.04.2008 року № 737 (5Дп).
З 01.01.2002 року набрав чинності Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 22.03.2001 року №2334-111, яким внесенні зміни до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми від 21.11.1992 року №2811-XII - відповідь Управління соціального захисту населення Комінтернівського району від 10.06.2008 року №В-1875/8/5-22, від 12.06.2009 року №2450/5-22. Оскільки вищезазначеним Законом не передбачалось призначення та виплата допомоги по догляду за дитиною інвалідом з 01.01.2002 року, виплата допомоги по догляду ОСОБА_1 була припинена. Однак позивачка залишилась на обліку в Управлінні пенсійного фонду України як отримувач соціальної пенсії на дитину інваліда - відповідь Управління соціального захисту населення від 10.06.2008 року № В-1875-1/5-22, довідка УПФУ від 23.06.2008 року.
Згідно ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» стаж -період (строк) протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. Розділом XV Прикінцевих положень вищевказаного Закону передбачено, що п. 2 і 3 ст. 14 щодо сплати страхових внесків страхувальниками за осіб, зазначених у п.п. 8,11, 13, 14 ст. 11 цього Закону, який набрав чинності з 01.01.2005 / відповідь Головного управління соцзахисту від 04.08.2008 року №В-3011/04-44/36.
Абзацом 5 пункту 1.3. Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою Правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 р. № 21-1, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 р. за N 64/8663 (далі Інструкція №21-1, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до Закону.
Згідно з підпунктами 2.2.14 та 2.2.15 пункту 2.2. Інструкції №21-1 платниками страхових внесків є застраховані особи, зокрема, особи, які відповідно до законів отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; один з непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, а також непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу або компенсацію відповідно до законодавства.
Абзацом 7 пункту 1.3. Інструкції №21-1 передбачено, що інші терміни у цій Інструкції вживаються у значенні, визначеному Законом у редакції, що діяла до 1 січня 2011 року.
Згідно з абзацом 9 статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний страховий внесок - сума коштів, що визначається розрахунково, як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір страхового внеску, встановлених законом на день отримання заробітної плати (доходу).
Таким чином, якщо працівнику нарахована заробітна плата не менше законодавчо встановленого мінімального рівня і з неї сплачено страхові внески до Пенсійного фонду України, то такий місяць повністю враховується в страховий стаж для обчислення пенсії.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Пунктом 1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV передбачено, що цей Закон набирає чинності з 1 січня 2004 року.
Згідно з пунктом б Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом, України "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 (далі Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з абзацом першим пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовий книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 10 Порядку №637 визначено, що час догляду за інвалідом І групи, дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, встановлюється на підставі: акта обстеження фактичних обставин здійснення догляду; документів, що засвідчують перебування на: інвалідності (для інвалідів І групи і дітей-інвалідів) і вік (для престарілих і дітей інвалідів);
Пунктами «є» та «ж» частини третьої статті 56 Закону № 1788-ХП передбачено, що до стажу роботи зараховується також, зокрема, час догляду за інвалідом І групи або дитиною-. інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду.
З вищенаведеної норми випливає, що у випадку, якщо дитина визнана дитиною-інвалідом з дитинства, до стажу роботи, який дає право на трудову діяльність, зараховується час догляду за такою дитиною.
Однак, відповідач ОСОБА_2 об'єднане управління пенсійного фонду України м. Харкова не зарахував позивачці період догляду за дитиною-інвалідом за період з 1 січня 2004 року до 31 березня 2005 року, оскільки ОСОБА_1 не перебувала на обліку в Управлінні соціального захисту населення, а тому відсутні підстави для зарахування вказаного періоду, який є непідтвердженим персоніфікованим обліком.
Суд зазначає, що з 25.01.1995 року по 31.12.2006 рік позивачка отримувала соціальну пенсію на дитину інваліда, про що свідчить довідка Управління пенсійного фонду України м. Харкова в Комінтернівському районі від 23.06.2008 року.
Крім того, з 01.01.2002 року до 01.01.2005 року час догляду за дитиною інвалідом позивачці зараховано до загального трудового стажу на підставі п «ж» ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п. 10 Порядку підтвердження наявності трудового стажу для призначення пенсії» за відсутності записів в ній, затвердженого Постановою КМУ від 12.08.1993 року №637, що підтверджується відповіддю Головного управління соціального захисту від 04.08.2008 року №8-3011/04-44/36.
Довідкою Управління соціального захисту населення Комінтернівського району від 10.04.2008 року № 737 (5Дп) повідомлено, що з 25.01.1995 року ОСОБА_1 було призначено допомогу по догляду за дитиною інвалідом до 16 років, згідно поданих документів в Управління соціального захисту населення у Комінтернівському районі, але ця допомога була виплачена тільки по 31.12.2001 рік
Відповідно п. 14 ст. 11 ЗУ «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування (далі -Закон) один з непрацюючих працездатних батьків, який фактично здійснює догляд за дитиною інвалідом, якщо він отримує допомогу або компенсацію відповідно до законодавства підлягає обов'язковому державному пенсійному страхуванню.
Згідно п. 1 Порядку нарахування та сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за деякі категорії застрахованих осіб, затвердженого Постановою КМУ від 25.08.2004 року №1092 органи праці та соціального захисту населення сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України за одного з непрацюючих батьків, які фактично здійснюють догляд за дитиною інвалідом, а також за непрацюючих працездатних осіб, що здійснюють догляд за інвалідом 1 групи або престарілим, який згідно з висновком мед закладу потребує постійного стороннього догляду або1 досяг 80-річного віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу або компенсацію відповідно до законодавства -Постанова від 25.08.2004 року №1092.
З 12.12.2008 року ОСОБА_1 набула права на дострокове призначення пенсії за віком, як мати, яка виховала інваліда з дитинства до шестирічного віку.
З 18.12.2008 року по 17.12.2010 рік, а саме до досягнення 18-річного віку дитини, ОСОБА_1 була призначена надбавка на догляд - довідка управління соціального захисту від 04.12.2008 року, довідка від обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат від 02.12.2009 року №11328, від 16.12.2010 року №7804.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі, якщо застрахованій особі призначено пенсію і вона не продовжує працювати, участь такої особи у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування припиняється, тобто з грудня 2008 року сплата страхових внесків за мене, за період фактичного догляду за дитиною інвалідом, органами праці та соціального захисту це здійснювалася - відповідь від Мінсоцполітики України від 29.12.2009 року № 7482/039/161-09, від управління соціального захисту від 03.04.2009 року № В-3341/5-22, від УПФУ від 12.12.2008 року №18193-17/28.
Суд зазначає, що період фактичного реального здійснення догляду за дитиною інвалідом з 01.01.2002 року по 31.03.2005 рік не було зараховано до страхового стражу позивачки.
Оскільки, позивачка одночасно ще здійснювала догляд за своєю матір'ю, інвалідом 1 групи по зору та отримувала надбавку на догляд за нею ОСОБА_1 зарахували до загального трудового стажу час догляду за інвалідом 1 групи по зору за період з 01.01.2002 року по 08.05.2003 року, що підтверджується довідкою управління соціального захисту населення Комінтернівського району від 28.03.2008 року № 609/5ДП, УПФУ в Комінтернівському районі від 21.07.2008 року №10481-02/28-13. Відповідь Головного управління в Харківській області від 21.12.2009 року №16176-02/20.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; а винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань, становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28-36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції.
Виходячи з постанови Європейського суду з прав людини по справі Олссон проти Швеції від 24.03.1988 (скарга № 10465/83), запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг цих повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування, рішення органу має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень (у т.ч. колегіальний орган) прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Ратифікувавши Конвенцію та протоколи до неї, держава передусім зобов'язалася гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції та цих протоколах.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку, адміністративний позов підлягає в повному обсязі оскільки відповідачем не доведено, що за період з 01.01.2002 року по 31.03.2005 року та з 12.12.2008 року по 17.12.2010 року відсутні дані про сплату страхових внесків, а лише зазначено період з 01.01.2004 року по 31.03.2005 року, однак позивачкою доведено факт догляду в цей період за дитиною інвалідом. Стосовно періоду з 12.12.2008 року по 17.12.2010 року відповідачем взагалі не надано відзив, що суд розцінює як визнання відповідачем позову в цій частині.
Керуючись ст.ст. 13, 14, 139, 241, 243, 246, 250, 255, 287, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В :
Адміністративний позов ОСОБА_1 (61162, АДРЕСА_1) до Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (61140, м. Харків, вул. Гольдбергівська, буд. 15) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.
Визнати неправомірними дії Слобожанського об'єднаного управління пенсійного фонду України м. Харкова про відмову ОСОБА_1 у зарахуванні періодів здійснення догляду за дитиною-інвалідом з 01.01.2002 року по 31.03.2005 року та з 12.12.2008 року по 17.12.2010 року до страхового стажу.
Зобов'язати ОСОБА_2 об'єднане управління пенсійного фонду України м. Харкова зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди здійснення догляду за дитиною-інвалідом з 01.01.2002 року по 31.03.2005 року та з 12.12.2008 року по 17.12.2010 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя