(097) 943-26-57
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06 липня 2020 р. Справа № 520/1365/2020Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Сіренко О.І.,
Суддів: Калиновського В.А. , Кононенко З.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління поліції охорони в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Севастьяненко К.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 10.04.20 року по справі № 520/1365/2020
за позовом ОСОБА_1
до Управління поліції охорони в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління поліції охорони в Харківській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Управління поліції охорони в Харківській області, що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною 2 статті 9 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб";
- зобов`язати Управління поліції охорони в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену частиною другою статті 9 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 14 календарних років служби;
- зобов`язати Управління поліції охорони в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги з 30 листопада 2019 року по день фактичного розрахунку;
- стягнути з відповідача на мою користь понесені судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при звільненні зі служби в поліції йому протиправно не виплачено одноразову грошову допомогу у відповідності до законодавства України.
10 квітня 2020 року рішенням Харківського окружного адміністративного суду адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Управління поліції охорони в Харківській області, що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст.9 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Зобов`язано Управління поліції охорони в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену ч. 2 ст.9 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 14 календарних років служби.
Зобов`язано Управління поліції охорони в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги з 30 листопада 2019 року по день фактичного розрахунку.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Управління поліції охорони в Харківській області.
Не погодившись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги стверджує, що суд першої інстанції дійшов до неправомірного висновку про їх обґрунтованість, оскільки після звільнення зі служби в ОВС України 29.11.2019 позивач не набув права отримання пенсії згідно з Законом України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", він не набув права й на отримання одноразової грошової допомоги, а тому відповідач, відмовляючи у виплаті допомоги, діяв відповідно до діючого законодавства. Таким чином, вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
Позивач, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на викладені доводи а також практику Верховного суду, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що на підставі рапорту від 15.11.2019 ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції за п. 7 (за власним бажанням) ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" з 29.11.2019 наказом відповідача від 28.11.2019 № 661о/с.
Обчислена відповідачем згідно з постановою КМУ від 17.07.1992 № 393 вислуга років служби позивача в органах внутрішніх справ України та органах поліції в календарному обчисленні склала 14 років 10 місяців 10 днів.
17 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Управління поліції охорони в Харківській області із заявою про нарахування та виплату належної йому одноразової грошової допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
14 січня 2020 року Управління поліції охорони в Харківській області на звернення позивача надало відповідь, якою відмовило в нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки на момент звільнення з поліції позивач не набув права на пенсію.
Позивач вважає, що невиплата одноразової грошової допомоги порушує його права та законні інтереси у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що отримання одноразової грошової допомоги, яка має разовий характер, у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби пов`язане з наявністю 10 річної вислуги та звільненням з передбачених підстав, зважаючи на що не набуття права на пенсію цих осіб не може нівелювати їх право на отримання зазначеної допомоги за умови наявності 10 і більше років вислуги, а також з того, що одноразова грошова допомога при звільненні позивачу не виплачена.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, визначає Закон України Про національну поліцію від 02.07.2015 № 580-VIII (надалі - Закон № 580-VIII).
Правове регулювання служби в поліції регламентується статтею 60 Закону № 580-VIII, згідно якої проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 102 Закону України Про Національну поліцію пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-XII (надалі - Закон № 2262-XII).
Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2262-ХІІ особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Аналогічне положення закріплено в абзаці четвертому пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей від 17 липня 1992 року № 393 (далі - Порядок № 393), за змістом якого військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Наведені положення пункту 10 Порядку № 393 не пов`язують виплату одноразової грошової допомоги з набуттям особою права на пенсію.
З аналізу наведених положень Закону України Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб вбачається, що частина друга статті 9 цього Закону встановлює дві підстави для виплати одноразової грошової допомоги зазначеним у ній особам, зокрема, це особи, які мають право на пенсію та звільнені зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини за наявності вислуги років 10 років і більше.
Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги, яка має разовий характер, у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби пов`язане з наявністю 10 річної вислуги та звільненням з передбачених підстав, зважаючи на що не набуття права на пенсію цих осіб не може нівелювати їх право на отримання зазначеної допомоги за умови наявності 10 і більше років вислуги.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 26 червня 2019 року № 821/3762/15-а, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції.
Наведені положення пункту 10постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 не пов`язують виплату одноразової грошової допомоги з набуттям права на пенсію.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що частиною першою статті 9 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб встановлені дві підстави для виплати одноразової грошової допомоги зазначеним в ній особам: які мають право на пенсію за цим Законом і звільняються зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини за наявності вислуги років 10 років і більше.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, позивач звільнений з Управління поліції охорони в Харківській області у запас за п. 7 (за власним бажанням) ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" та вислуга років служби останнього в органах поліції в календарному обчисленні склала 14 років 10 місяців 10 днів.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що право на отримання одноразової грошової допомоги, яка має разовий характер, у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби пов`язане з наявністю 10 річної вислуги та звільненням з передбачених підстав, таким чином не набуття права на пенсію цих осіб не може нівелювати їх право на отримання зазначеної допомоги за умови наявності 10 і більше років вислуги, що правильно було встановлено судами попередніх інстанцій.
Згідно з пунктом 3 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799 (далі - Порядок №260), передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 23 розділу І Порядку № 260 поліцейським, які звільняються зі служби в поліції та в установленому порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення.
При цьому до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні не включається винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду.
Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.
День звільнення вважається останнім днем служби.
Таким чином, колегія суддів зауважує, що одноразова грошова допомога при звільненні поліцейських є соціальною гарантією при звільненні та не входить до структури грошового забезпечення поліцейських.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 805/294/16-а, який в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції.
Абзацом четвертим пункту 10 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 (далі - Порядок № 393), передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Отже, порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги при звільненні визначаються Законом України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб та Постановою № 393. Указані законодавчі акти визначають, що така допомога виплачується особам, які звільняються зі служби, а відтак, допомога при звільненні має бути виплачена не пізніше дня звільнення зі служби.
Матеріалами справи підтверджено, що позивача звільнено зі служби в поліції 29.11.2019 року, проте одноразова грошова допомога при звільненні не виплачена.
Таким чином, з огляду на наявність у позивача більше ніж 10 річної вислуги років та звільненням його за власним бажанням, як наслідок, наявності у ОСОБА_1 права на отримання одноразової грошової допомоги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст.9 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Згідно з ч. 2ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно ч. 2ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відповідач у спірних правовідносинах допустив протиправну бездіяльність в порушення вимог Конституції та чинного законодавства.
Згідно із ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не було доведено правомірність не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст.9 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Доводи апелянта про відсутність у позивача права на пенсію та, як наслідок права на отримання одноразової грошової допомоги, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні не пов`язано із обов`язком досягнення пенсійного віку або правом на отримання пенсійних виплат.
Посилання апелянта на непоширення на спірні правовідносини вимог ст.117 КЗпП, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських зі служби в Національній поліції України врегульовані саме КЗпП України, а непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/поліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому застосуванню підлягають норми КЗпП України.
За змістом п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaariv. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "RuizTorijav. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності Управління поліції охорони в Харківській області, що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст.9 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Згідно з ч.1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, нормою статті 117 КЗпП України передбачена відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника.
Отже, не проведення з вини Управління поліції охорони виплати одноразової грошової допомоги у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду у постановах від 29 січня 2020 року в справі №440/4332/18, від 13 лютого 2020 року в справі №809/698/16, від 06 березня 2020 року в справі №1240/2162/18, від 27 квітня 2020 року в справі № 812/639/18 , від 10 жовтня 2019 року у справі №826/4108/15 та від 28 листопада 2019 року у справі № 580/825/19, яка в силу приписів ч.5 ст. 242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Згідно з ч.1ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).
Таким чином, враховуючи встановлення протиправності бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зобов`язати Управління поліції охорони в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену частиною другою статті 9 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 14 календарних років служби, зобов`язати Управління поліції охорони в Харківській області нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги з 30 листопада 2019 року по день фактичного розрахунку.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1.
Згідно з ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційних вимог відповідача.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Управління поліції охорони в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2020 по справі № 520/1365/2020 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.І. Сіренко Судді В.А. Калиновський З.О. Кононенко